Коли вдома з’явився Карлсон
У багатьох дітей віком від трьох до п'яти років з'являються уявні друзі. Іноді ви можете навіть не здогадуватися, що Марічки або Сергія, про якого вам постійно розповідає дитина, просто не існує.А іноді існування уявних друзів може сильно налякати батьків: уявіть собі картину, коли дитина сидить одна в кімнаті і з кимось жваво веде бесіду. Уявними друзями можуть бути казкові персонажі: феї, ельфи, «мультяшні» герої. Діти часто відносять неживі предмети до живих істот, уявним другом може стати улюблена іграшка малюка. Часто діти заводять собі друзів-звіряток (котиків, цуценят, коней). Дівчата найчастіше вигадують собі друзів молодше, тоді як хлопчики віддають перевагу старшим супергероям. Уявний друг на якийсь час може стати найголовнішою істотою в житті дитини.
Цікаво знати! Дослідження свідчать, що уявні друзі є у 65% дітей у віці від 3 до 7 років. Причому саме у цих дітей найбільш високі показники інтелектуальних та творчих здібностей.
Синдром Карлсона. У чому причина?
Феномен «уявного друга» отримав назву синдром Карлсона, і обумовлений він розвитком уяви та творчих здібностей у дитини. З 3х років починається період бурхливого розвитку уяви. Потреба в нових враженнях у дітей величезна, а можливість їх переробки, тобто розуміння і усвідомлення мала, через обмежений досвід дитини. В ситуації надлишку інформації і браку засобів, необхідних для її розуміння, дитячий мозок починає перебудовувати вихідний матеріал, вкладаючи його в рамки відомого (пояснюючи певні явища спираючись на той досвід, який має дитина). Саме перебудовуючий механізм лежить в основі дитячого фантазування.
Брак інформації (нестача досвіду) при наявності сильної пізнавальної потреби викликає негативні емоції (занепокоєння, страх). Добудовуючи за допомогою уяви картину світу, заповнюючи прогалини знань і досвіду, дитина позбавляє себе руйнівного впливу негативних емоцій. Таким чином, у дошкільнят рушійною силою уяви є прагнення добудувати картину світу, проникнути в суть предметів і явищ.
Таким чином, уявні друзі швидше з'являться у дітей з сильно розвиненою пізнавальною активністю, задоволення якої в реальній життєвій ситуації дитини обмежена. Дослідження виявили, що потяг до уявних співрозмовників особливо сильний в єдиних дітей, або у братів і сестер з великою різницею у віці. Дитина також може почати спілкуватися з уявною істотою, коли в сім'ї з'являється другий малюк, тобто можливості задоволення пізнавальних потреб за допомогою іншого (реального співрозмовника та партнера в іграх) обмежена.
Шукаю друга … яких уявних друзів заводять собі діти?
Найчастіше уявний друг є однолітком вашої дитини:
«Сину 4 роки. Він постійно говорить про якогось друга. Мама, дай мені телефон, я подзвоню своєму другові. Мама, дивись, який диск з мультиками мені приніс друг (хоча син прекрасно знає, що диск купила я). Я сьогодні гуляв з другом (ми гуляли самі). Мені дзвонив друг, він до мене приходив …….. і все в такому дусі. На питання: як звати його? де живе? коли приходив? син нічого виразного не говорить. Друзів як таких у нього немає. Є хлопці, з якими він спілкується в садку, але це тільки в садку »,- розповідає одна з мам.
Основною причиною появи в дитини уявного друга в цьому випадку є самотність та відчуття нерозуміння. Можливо, однолітки дитини не так сприймають її , як їй би того хотілось, або хлопчик не може зайняти бажане місце в їхніх іграх, або батьки переїхали на нове місце, і дитина ще не встигла завести нових друзів. Таким чином дитина в особі свого уявного друга знаходить підтримку, позбавляючись від стресу.
2. Буває так, що вигадані пригоди чи друзі в дитини говорять про звичайну нудьгу.
«Моєму синові 6,5 років. Цього року в Туреччині спілкувався зі своїм другом-відображенням. Мені стало страшно, але коли повернулися додому, все минулось. Фантазія. Може нудно було, от і придумав собі друга», – розповідає мама.
Нудно буває не тільки, коли нічим зайнятися, але й коли кожен день дитини схожий на інший, наче брат-близнюк. Навіть якщо день розписаний по годинах, і дитина малює, танцює, ходить у різні гуртки (в які записали її батьки) – навіть тоді їй може бути нудно. Просто втомила одноманітність. Тому подумайте, можливо варто щось змінити в звичайному графіку? Сходіть в зоопарк, театр або просто на прогулянку по нових місцях. Часто в своєму вигаданому маленькому світі діти отримують те, чого їм не вистачає. Якщо у вас немає можливості гуляти у парку, розповідайте, читайте дитині казки перед сном. Живий контакт не замінять ані мультики, ані кіно, ані телевізор.
3. Дітям часто хочеться мати маленьких друзів-тварин, про яких можна дбати, любити їх. І якщо батьки цього не дозволяють, то це бажання може здійснитися в світі фантазій:
«У нас є «кінь» Юрашек, і «собака» Мухтар, а ще «кішка», ім'я не пам'ятаю. Всі собі живуть спокійнісінько»,- розповідає мама.
Як тільки в будинку з'явиться справжнє звірятко, уявнє зникне вмить.
4. Друг – випробувач. Іноді діти вигадують собі уявних персонажів або друзів, які відважно поринають в усі бурхливі фантазії і бажання малюка, уберігаючи його тим самим від реальних дослідів:
«У моєї дочки є Масяня, начебто це кішка, і вона всюдисуща, і в літаку повз пролітає, і поруч іде, і все це одночасно! І ще ця Масяня робить все, що доньці самій не можна або небезпечно. Я не турбуюсь», - розповідає мама.
5. Друг – шкідник. Буває, що уявний друг виявляється винен у витівках вашого малюка. Згадайте «Малюка і Карлсона»: «ми тут з Карлсоном трохи побешкетували …» Якщо малюк звалює свою провину на уявного друга – покарання ніхто не відміняв. Можете, звичайно, покарати обох відразу, але краще сказати: «хто б тут не нашкодив, відповідати доведеться тобі, ти ж господар, повинен сказати другові, що так чинити не можна». Такий підхід допоможе в майбутньому дитині тримати своїх реальних друзів в рамках дозволеного. Дитина запам'ятає, що господар у домі не тільки встановлює правила гри, але й несе відповідальність за наслідки.
6. Іноді уявний друг – це захисник, людина або істота, яка допомагає дитині покарати кривдників, обіцяє забрати дитину з собою туди, де все легко й просто. Замисліться: чи не самотній ваш малюк, чи не ображає його хто-небудь? Це може свідчити про приховану агресію, про стрес. Дитина програє сценарій щодо поліпшення свого життя, хоча б тільки у фантазіях. У даній ситуації варто знайти справжніх кривдників, навіть якщо вони ховаються у вашій родині. В цьому випадку, можливо, варто відвідати психолога – діти не завжди хочуть говорити про подібні проблеми з батьками.
Уявний друг стає підтримкою та захисником для дитини (він завжди ним задоволений), якщо у дитини дуже суворі батьки. Тому замисліться, чи не занадто ви вимогливі до свого малюка.
7. Хлопчик для биття. Це може бути вигаданий персонаж або іграшка, якого дитина постійно лає або карає за щось. Якщо прислухаєтеся, ви зможете розібрати там фрази та слова, притаманні тому чи іншому члену родини, іноді няні або вихователю дитячого садка. Дитина просто наслідує дорослих, показуючи неприємну для нєї ситуацію, розігруючи її в ролях. Зрозуміло, він не може відповісти мамі, татові або няні, тому він вибирає собі як партнера уявний персонаж. Якщо у вашого малюка такий друг, поспостерігайте за ним. Ви дізнаєтесь про себе та життя дитини багато нового та цікавого.
8. Ідеалізований друг.
«У нас в родині з'явився «Карлсон, який живе на даху». Мій син (4,5 року) вигадав собі друга. Почалося це приблизно 2 місяці тому. Син став часто розповідати про свого друга, якого звуть Ваня. «Ось Ваня пішов на прогулянку і він швидше всіх одягнувся». Про що б мова не зайшла, тема перекладається на Ваню. Причому цей Ваня в усьому перевершує сина: швидше їсть у садку, швидше за всіх вдягається (мій все робить повільно), у нього краще за всіх іграшки, у його тата багато грошей і т.д. Про що б не зайшла мова, тут же згадується Ваня – «А у Вані теж нова куртка, тільки вона ще краще – там кишеньок більше» Я спочатку вирішила, що це реальний хлопчик з їх групи, правда промайнув сумнів, що начебто в групі хлопчика з ім'ям Ваня немає. Запитала у сина: «Ваня – це хто?»
Отримала відповідь: «Ваня – це мій друг». Син сказав, що Ваня ходить з ним в садок. Я поговорила з вихователькою. Вона дуже здивувалася і сказала, що ніякого Вані в групі немає, і розмов про нього вони від сина не чули», – розповідає мама.
Це видозмінений варіант хлопчика для биття. У цьому варіанті дитина створює собі ідеального партнера, який за її уявленням в усьому обходить малюка. Сам же малюк бере на себе роль критика, який постійно оцінює та порівнює себе з ідеальною дитиною. Це відбувається під дією того ж механізму, що і в попередній раз (коли зовнішні установки та судження «значущих» близьких, переносяться у внутрішній план), тільки в даному випадку агресія спрямована не ззовні (на уявного друга), а всередину (на саму дитину). Це привід для батьків замислитись, чи не дуже суворо вони ставились до дитини, чи не занадто часто вони в розмовах з ним обмежували свої або його можливості (ми не можемо …, у нас немає на це грошей …, ми не такі багаті … і т. д.) В даному випадку це вже привід для звернення до психолога.
9. «Селище Смурфиків»
Цікаво, що деяким дітям не вистачає тільки одного уявного друга. Їх уява настільки грає, що вони можуть вигадувати друзів та ворогів своїм друзям, придумувати різні історії, розгортаючи цілі події навколо цих персонажів.
«У мене їх взагалі ціла команда була різного віку і статі, кожен зі своїм характером. … », – згадує одна з мам.
Хто знає, можливо, ваш малюк майбутній Стівен Спілберг, а його безневинна гра – майбутній бестселер.
Цікаво знати! Вчені з Лондонського педагогічного інституту прийшли до висновку, що розмови з уявним другом допомагають маленьким дітям навчитися ясніше висловлювати думки, вірити в себе, і взагалі розвиває навички спілкування в цілому.
Отже, що ж робити з цими друзями? Як реагувати батькам?
Якщо уявний друг не приносить ніякої шкоди, не варто хвилюватися. Зазвичай вони зникають самі собою до 7-9 років. А от якщо цього не сталося до зазначеного віку, то має сенс звернутися до психолога.
Краща рекомендація батькам дітей, в яких з'явилися уявні друзі, – приділяти дитині більше уваги. Поспостерігайте за дитиною, яку функцію в її житті відіграє уявний друг. Проаналізуйте як ваша батьківська поведінка може впливати на «уявну» дружбу.
Часом підіграйте дитині в її грі з уявним другом, коли зможете допоможіть їй знайти реальну можливість задоволення своїх потреб у спілкуванні. Ні в якому разі не забороняйте спілкуватися з уявним другом, дитина просто пообіцяє вам, і буде продовжувати гру, потай від вас.
Неправильним також буде говорити дитині, щоб вона перестала вигадувати, що нікого немає – це все казки та нісенітниця. Це збудить в серці малюка недовіру та відчуття нерозуміння, змусить його ще більше закритися та поринути у світ власних фантазій; це збільшить дистанцію між вами.
Ось спогади однієї мами про своє дитинство:
«У мене теж у цьому віці був «друг», років до 5-ти. Пам'ятаю, мене всіляко приколювали батьки, типу – покажи, де він живе і т.д. Поки я бабусю не підвела до дерева з дуплом і не показала, що ось в цьому дуплі він і живе. Тоді від мене відстали… »
Найкраще, що ви можете зробити для своєї дитини,- це підтримати її: намагайтеся, щоб образи, створені уявою, отримували втілення в малюнках, у фігурках з пластиліну, різних виробах і т. п. Для управління дитячою фантазією не потрібні надзвичайні здібності. Уважне ставлення до внутрішнього світу дитини підкаже правильний шлях у кожному випадку. Роль ведучого або партнера в таких іграх вимагає напруженої роботи нашої власної уяви, розвине і освіжить її, допоможе повернутися в країну свого дитинства. І тоді тільки ви зможете по-справжньому зрозуміти малюка, побудувати з ним теплі стосунки.
В яких випадках все-таки варто хвилюватися?
Приводами для занепокоєння можуть бути наступні: якщо уявний друг лякає малюка, або наказує йому робити щось (найчастіше погане), якщо фантазії дитини рясніють похмурими і жорстокими історіями, або якщо уявний друг заволодів свідомістю дитини настільки, що та відмовляється їсти, спати (буквально погіршується апетит та сон), втратила смак до інших ігор і з вами майже не розмовляє. Якщо дитина не відокремлює гри від реальності, стає надмірно залежною від свого уявного друга, впадає в депресивний стан через сварки або розставання з ним. У цих випадках допомоги фахівців не уникнути. Але це крайні випадки, вони зустрічаються дуже рідко.
Якщо вигаданий друг вашого малюка герой-захисник, імовірно, що вашому малюку зле, і він потребує захисту, зниження напруги. Якщо ж захисник «обіцяє» ще й покарати кривдників,- це витіснена агресія. У цьому випадку також варто звернутися до психолога.
Звернутися до психолога також варто в ситуації «хлопчика для биття» та «ідеалізованого друга». Взагалі, якщо ви в чомусь сумніваєтеся, не варто мучити себе сумнівами та підозрами, а краще проконсультуватися з фахівцем, він підкаже наскільки обґрунтованими є ваші переживання, і як краще вчинити у вашому випадку.
Батькам також слід розуміти, що якщо вони звертаються до психолога з проблемами дитини, то працювати, перш за все, доведеться їм самим, адже джерело дитячих проблем найчастіше знаходиться в сім'ї та в оточенні дитини.