Розлучення. Частина 1.

Якщо все вже випробувано і розлучення не уникнути, як пережити його з найменшими втратами для всіх і налагодити життя після нього? Зазвичай ситуація вкрай напружена саме в період після розриву відносин, коли обидві екс-половинки ще не влаштували своє життя.

Старе життя вже зруйновано, а нове ще не налагоджено. Для дитини також розлучення є руйнуванням стійкої сімейної структури, звичних відносин з батьками, в неї виникає внутрішній конфлікт між прихильністю до батька та до матері.

Періоди до і після розлучення часто супроводжується справжніми баталіями між чоловіком та жінкою. Відкриті або приховані, ці битви призводить до того, що у 37,7% дітей знижується успішність, у 19,6% – страждає дисципліна вдома, 17,4% – починають вимагати особливої ​​уваги, 8,7% – тікають з дому, 6, 5% – конфліктують із друзями.

Реакція дитини на розлучення

Діти реагують на розлучення розгубленістю та страхом. У переживаннях дитини рішення батьків розлучитися – це не розлучення батьків один з одним, а розлучення одного з них з самою дитиною. До страху втратити батька додається страх втратити ще й мати. Адже батьки пояснюють причину розлучення так: «Ми не розуміємо більше один одного, і до того ж ми так часто сварилися». А яка дитина не свариться з матір'ю взагалі, і особливо в цей важкий для всіх час? І дитина починає думати: «Може, прийде момент, коли мама розлучиться й зі мною також? Адже з батьком вона вже розлучилася…». Страх змушує багатьох дітей регресувати (повертатися до поведінки молодшого віку), вони знову «чіпляються» за матусину спідницю. Дитина як в ранньому дитинстві, втративши безпеку і довіру, постійно відчуває потребу контролювати присутність матері.

Вікові особливості

Найважче переживають розлучення батьків діти дошкільного віку. Адже це період, коли емоційний зв'язок з батьками найсильніший, весь світ дитини зосереджений на татові та мамі.

Трьохлітні діти схильні думати, що тато з мамою розстаються через них, бо вони були поганими, нечемно себе поводили. Діти частіше плачуть і вередують, вимагають до себе більшої уваги. Вони не хочуть, щоб батьки розлучалися, не дивлячись на напруженість в стосунках. Відчуття невизначеності, втрати контролю над ситуацією викликають невпевненість, тривожність, страх, посилюється страх самотності, темряви, безсоння. Свідомо чи несвідомо діти намагаються хоч якось врятувати ситуацію, вдаючись до всіляких вчинків, які раніше об'єднували маму й тата. Хтось стає занадто послужливим, хтось стає блазнем, намагаючись потішити та догодити батькам, хтось починає шкодити, викликаючи гнів батьків, хтось починає хворіти. Постійний стрес і напруга, яку відчувають діти, потребують виходу, розрядки. У зв'язку з цим можуть з'являтися шкідливі звички (наприклад, смоктання пальця, нав'язливі дії, страхи). Як реакція на стрес може також спостерігатися зниження пізнавальних процесів, регрес в охайності, надмірна прив’язаність до власних речей та іграшок. У найбільш вразливих дітей навіть через рік ще можуть залишатись депресивні реакції та затримка розвитку.

Діти 3,5-4,5 років реагують підвищеним гнівом, агресивністю, переживанням почуття втрати, тривожністю. Екстраверти стають замкнутими та мовчазними. У деяких дітей спостерігається регресія в іграх. Найбільш вразливі діти відрізняються різким зниженням самооцінки, появою депресивних станів.

Діти 5-6 років також проявляють більше агресії й тривоги. Крім цього їх поведінка рясніє дратівливістю, невгамовністю, гнівом. Діти в цьому віці досить чітко уявляють, які зміни в їхньому житті спричинить розлучення.

Діти шкільного віку. У цьому віці ми можемо спостерігати цілий спектр почуттів, емоцій і поведінкових реакцій, як тих, що повторюються в іншому віці, так і унікальних для цього віку. Сильніше за все діти бояться залишитися самотніми в результаті розлучення, більше ніколи не побачити тата, якщо залишаються жити з мамою, і навпаки. Вони можуть вірити, що в змозі врятувати відносини між татом і мамою, а можуть злитися на одного з батьків; ділити їх на «доброго» і «поганого». Школярі можуть звинувачувати тата чи маму в егоїзмі та проявляти гнів і злість по-різному: поганою поведінкою, поганими оцінками, відчуженістю, можуть тікати з дому тощо. Деякі діти реагують соматично: найчастіше з'являються болі в шлунку, головний біль та ін.

Найбільш уразливі при розпаді сім'ї – це єдині діти. Ті, в кого є брати чи сестри, набагато легше переживають розлучення: вони в таких випадках зганяють агресію або тривогу один на одному, що значно знижує емоційну напругу і рідше призводить до нервових зривів.

Всі вищезазначені прояви поведінки у дітей в ситуації розлучення є нормальною реакцією на ненормальну життєву кризу! Кожна психічно здорова дитина повинна реагувати на розлучення, і її зовнішній спокій чи вдавана байдужість ще не відображають її внутрішній стан. Розуміння усього цього є першим кроком до подолання кризи.