Діти в родині. Молодші та єдині в сім’ї.

Молодші діти. «Малюки назавжди».

Ключовим моментом в розуміння індивідуальності молодшої дитини є те, що вона потрапляє в сформовану систему, де в батьків вже існує погляд на виховання, і вони не вдаються до крайнощів. Це спонукає молодшу дитину до емоційної стабільності. Молодші діти часто оточені турботою та увагою з боку не тільки батьків, але й старших братів та сестер. У молодшої дитини більше безтурботності, оптимізму і готовності приймати захист. Для членів своєї сім'ї вона може так назавжди й залишитися малюком. До її досягнень батьки, як правило, ставляться менш вимогливо. На них в сім'ї покладається менше обов'язків, тому «слабкою ланкою» молодшого, поряд з відчуттям «мені все зійде з рук», стає відсутність внутрішньої дисципліни та відносна вседозволеність. Інша особливість полягає в тому, молодшим часто доводиться користуватися речами старших дітей – звідси відсутність почуття незалежності. По-третє, молодша дитина росте в середовищі, де «дорослі» старші діти мають привілеї та задають тон, що позначається на виникненні труднощів у прийнятті рішень, оскільки поруч завжди є хтось старший і мудріший, щоб подбати про справи наймолодшого. Молодші також часто винаходять маніпулятивні шляхи для досягнення бажаного, демонстративно ображаючись або намагаючись зачарувати. Якщо в сім'ї дитину надмірно опікали, то вона може виявитися бунтарем.

Батькам молодшої дитини слід пам'ятати про те, що цій дитині не менше за інших потрібен свій простір і свої особисті речі. Напевно всі пам'ятають слова малюка з відомої казки про Карлсона: «Ось брат мій підросте. Одружиться. Помре. А мені що, доведеться одружуватись з його старою дружиною? Я ж доношую за ним різні речі: піжами, ковзани … »

Навітьу найменшого повинна бути хоча б маленька відповідальність, наприклад, поливати квіти, розкладати ложки та виделки на обідньому столі тощо. Це дає відчуття значущості та дорослості. Покарання між старшими й молодшими теж не повинні розподілятися за віком, якщо є сумніви в тому хто винен,то або покарані всі, або – ніхто.

Добре, якщо в житті молодшої дитини є соціальна група, де вона є старшою, наприклад у дворі чи в садочку, або в спортивній секції.

Єдині діти. «Центр всесвіту»

Єдині діти найчастіше дуже довгоочікувані, а для деяких батьків (пізні діти, або діти матерів-одиночок) є ще й єдиною втіхою в зрілому віці. Єдина дитина виявляється одночасно найстаршою та наймолодшою в родині. Батьки зазвичай покладають великі надії на свою єдину дитину. Вона часто виділяється як в школі, так і в подальшому житті особливою старанністю. Пригадується одразу кілька моїх знайомих жінок з дуже схожим сценарієм: "школа з відзнакою", "червоний диплом в університеті", друга вища, кар'єрний ріст, матеріальний достаток, стажування за кордоном, і планка кожного разу все вище й вище … Навіть, незважаючи на свою статеву приналежність, єдині діти часто схильні до сильного суперництва з батьком, беручи на себе функцію продовжувача роду.

Будучи єдиним фокусом батьківської уваги, єдині діти часто мають дуже тісний зв’язок з батьками протягом усього життя та відчувають великі труднощі в сепарації. Знаходячись занадто багато і довго під контролем матері, вони очікують такого ж захисту й турботи від інших. Головною особливістю цього стилю життя стає залежність та егоцентризм.

Інший варіант життєвого стилю єдиних дітей, пов'язаний з їх винятковим становищем в сім'ї, – це безпорадність. Єдина дитина нерідко позбавлена необхідної для розвитку свободи: навіть при появі найменших труднощів одразу з’являється "швидка допомога" дорослого.

Пригадується сім'я, в якій єдину дитину буквально "навчають безпорадності", ретельно оберігаючи «Китайською стіною» бабусь та нянь від хвилювань й переживань, від побудови "горизонтальних" відносин з однолітками, які звісно передбачають конфлікти. Так дорослі культивують ставлення до дитини як до "наймолодшої й слабкішої в сім'ї". Хоча можливо й таке поєднання стилів, як амбітність і безпорадність. У дорослому віці від такої суміші страждають і самі єдині діти, і їхнє оточення.

Маючи менше можливостей спільної гри з іншими дітьми, єдина дитина вже в дитинстві може бути схожа на маленького дорослого.

Ще раз повертаючись до сфери досягнень, такої важливою для сімей з єдиною дитиною, варто зауважити, що батьків підстерігає небезпечна спокуса – реалізувати в сині чи доньці власні нездійснені бажання або уявлення про ідеального спадкоємця, наприклад, наполягти на виборі професії.

"П'ять років провчився на фіз.-тех. факультеті, як хотів батько. Не пропрацювавши жодного дня, зрозумів, що хочу займатися психологією, і зараз отримую задоволення від навчання", – дуже часто доводиться чути подібні історії.

Єдині діти часто відчувають себе самотніми, тому з самого дитинства намагайтеся занурити їх в середу однолітків: на майданчику у дворі, на зустрічах і заходах з іншими сім'ями, де є діти. Коли дитина підросте, дозволяйте їй спілкуватися з компаніями однолітків і приводити друзів додому. Так ви можете заспокоїти свою тривожність з приводу того, з ким дитина знається, і одночасно не обмежувати потреби дитини.

Єдина дитина позбавлена ​​можливості грати роль "вчителя" та "старшого" ​​для своїх молодших братів чи сестер, тому серед її друзів повинні бути не тільки однолітки,але й малюки,з якими вона відчує себе дорослою, розумною, сильною та турботливою.

Дозволяйте їй самій робити помилки, не захищайте від будь-яких труднощів, адже саме вони роблять нас сильнішими. Єдина дитина може стати вправним маніпулятором, тому вона повинна бачити, що батьківська тактика стосовно неї однозначна, і взагалі у них є власний, дорослий світ, інші інтереси в житті, що не стосуються дитини.

Намагайтеся прислухатися та придивлятися до захоплень, талантів і бажань саме дитини, до її хобі та навчальних предметів, до яких відчуває інтерес саме вона, замість тих, якими цікавився ще її "дід у третьому поколінні". Не позбавляйте дитину власного життя та власного вибору.

І найважливіше. Спілкуючись з дитиною, намагайтеся бути на її рівні, замість того, щоб тягнути її до свого: грайте з нею в її вікові ігри, іноді дозвольте собі подуріти, побешкетувати – єдиним дітям часто не вистачає безпосередності й життєрадісності.